ІНТЕРВ’Ю: Особливості спілкування з родинами захисників

Поділіться своєю любов'ю

Інтерв’ю з тренеркою “Мирної школи” Альоною Копіною.

23-25 листопада 2023 року ми провели онлайн-курс Альони Копіної “Особливості спілкування з родинами військовослужбовців”, який отримав багато теплих відгуків від учасників. 

Альона Копіна — це не лише тренерка Мирної Школи, але й авторка численних проєктів у межах ініціативи “Лабораторія мирних рішень”. Завдяки своєму великому досвіду в медіації та фасилітації діалогів, Альона Копіна відома своєю експертністю в області ефективної комунікації, формування команд та роботи з конфліктами. 

За освітою — соціологиня, експертка активно впроваджує набуті знання для створення конструктивних та дієвих програм у сфері діалогу й співпраці. У цьому інтерв’ю ми розглянемо важливі аспекти культури спілкування з родинами захисників та захисниць, у тому числі в колі родини та громади.

Розкажіть про Ваш перший досвід роботи з родинами військовослужбовців. Коли Ви відчули, що питання культури спілкування з ними стає актуальним? 

Вперше я зіткнулася з питанням культури спілкування з військовослужбовцями і їх родинами у 2015 році, коли брала участь у проєктах з реінтеграції ветеранів. Саме там я працювала на тренінгах для співробітників соціальних служб, які допомагали ветеранам та їх сім’ям оформлювати документи для отримання пільг. Нашою метою був аналіз причини конфліктів, які виникали під час спілкування, пошук швидких способів їх врегулювання, зниження емоційної напруги та налагодження порозуміння. 

Вже під час цих тренінгів стало очевидним, що питання – не в ветеранах, питання – в нас самих. Проблема в тому, що ми не готові сприймати людей, які не належать до нашої “бульбашки” (звичного кола спілкування, де нас оточують люди близькі нам за професією, способом життя, переконаннями). Зауважте, ми рідко замислюємось про культуру спілкування з вчителями, лікарями, працівниками ДСНС, поліції, людьми з інвалідністю, вимушено переселеними чи біженцями. І коли в особистому спілкуванні виникають роздратування та агресія на тлі непорозуміння, ми часто ображаємось та одразу перекладаємо відповідальність на іншу сторону, яка часто є представником іншої “бульбашки”. 

Розкажіть детальніше про те, як пройшов Ваш курс. Чому “культура спілкування” займає у ньому центральне місце? 

Метою нашого курсу було розібратись у причинах: чому люди, які живуть далеко від ліній бойового зіткнення, у цивільному житті або побоюються спілкуватися з  захисниками та захисницями, або жаліють їх, або, як не прикро, зневажають (все частіше звучить сакраментальне “я тебе туди не посилав”). Разом з вчителями, які є фактично провідниками між різними “бульбашками”, ми аналізували, що є “культурою”, які соціальні механізми керують нашою поведінкою у спілкуванні з іншими, у тому числі з захисниками та захисницями. Цей курс став по суті лабораторією з обміну досвідом та думками на підставі особистого досвіду учасників та учасниць. Під час обмірковування результатів виконання вправ з курсу ми дійшли до висновку, що культура спілкування торкається різних шарів нашого існування. Це не лише сукупність зовнішніх виявів, одяг чи манера розмовляти, а й вбудовані в кожного з нас  цінності, переконання та способи сприйняття інших. Культура – це перш за все про “так робимо зазвичай”, “у нас так прийнято”  і “так робити неправильно”, – і це не надруковано на рекламному стенді чи на оголошенні поруч з  графіком роботи. Наприклад, на прийомі у працівника ЦНАП не прийнято нецензурно лаятися, або криком “Ви мене не поважаєте!” виражати свій гнів: Нам дуже хочеться, щоб люди навколо нас поводились чемно, ми губимося, або проявляємо агресію коли стикаємось з гнівом, з роздратуванням, або з розпачем. Нам здається, що зараз атакують саме нашу “стабільну” систему домовленостей.  А ті, хто це робить – “інші”, “чужі”. “Іншим” може бути навіть твій сусід, якого ти непогано знаєш, який пішов на фронт добровольцем, а повернувся з розхитаною нервовою системою, втомленим, в розпачі від необхідності проходити котре коло пекла для оформлення необхідних документів. І тут раптом його манера поведінки, реакції  або лякають, або обурюють. І власно культури домовленостей про те, як бути коли хтось поводиться за межами звичних негласних правил у нас немає.

Причиною таких страхів та обурень є ще й те, що у спілкуванні з представниками інших “бульбашок” нам складно знайти точки дотику, а від цього страшно, бо невідомо, як діалог може розвинутись далі. А коли людина боїться – вмикаються захисні неусвідомлені механізми: ми нападаємо, уникаємо чи завмираємо. 

Саме тому культура спілкування – це і про те, як ми вирішуємо конфлікти та домовляємось. 

Що, на Ваш погляд, призводить до того, що люди відчувають страх в розмові з захисниками та захисницями? 

Окрім сказаного вище, в основі цього страху лежить велика відмінність між “бульбашками” захисників  та цивільного населення. В першу чергу, ми бачимо в захисниках форму, а не людей. На “форму” легко чіпляються стереотипи: “герой”, “мужній”, “відважний”, “незламний”, так само як і “агресивний” чи “непередбачуваний”. Стереотипи та узагальнення ставлять захисників у рамки очікувань суспільства, часто неправильно тлумачать їхню поведінку. Те саме трапляється і з їхніми родинами. Ми рідко замислюємось, яку ціну платять батьки, дружини, діти, родичі, яку несуть відповідальність та які навантаження вони витримують. Коли твої близькі перебувають на фронті, ти знаходишся у постійній тривозі та надзвичайній нервовій напрузі. Це вже не кажучи про родини, які, на жаль, отримують сумні звістки про загиблих чи зниклих безвісти. 

Тому важливо навчитися приймати різноманіття емоцій та переживань, з якими стикаються родини військовослужбовців. Суспільству слід стати “контейнером” для болю – навчатися витримувати, сприймати інших такими, якими вони є, а шукати пояснень у “пікселі”, в який вони одягнені, у ярликах на кшталт “У них всіх ПТСР”. 

Які б ви виділили поради в побудові комунікацій з захинисками, захисницями  та їх родинами? 

Перш за все важливо пам’ятати, що кожна людина має право бути собою: кричати, плакати, бути сміливою, стійкою, витривалою і водночас бути слабкою, апатичною та байдужою. Прийняття цього вимагає визнання людини в собі. Розпізнавання власних страхів та усвідомлення своїх можливостей рівно як і своїх кордонів і кордонів іншої людини неабияк сприяють цьому. Це завдання непросте, але це означає, що потрібно активно працювати над собою: навчитися прийомам ефективного спілкування на кшталт перефразування, утримання паузи, уникати суджень і говорити про факти у поведінці людини, надавати допомогу лише тоді, коли її просять і навчитися утримувати поради, навіть коли здається, що вони йдуть від благих намірів. Потрібно сказати й про усвідомлення власних емоцій, навчитися говорити “ні”, коли ви вже не здатні допомагати іншим – це теж частина цього процесу. І, власне кажучи, це все про культуру – культуру підтримки та самопідтримки. Щоб спілкуватися з іншими, потрібно бути готовим приймати їх біль, страждання і несправедливість, з якими вони стикаються. Це вимагає наявності ресурсів і внутрішньої опори. Це теж є результатом роботи над собою. На практиці, не існує конкретних пігулок чи рецептів для “правильного спілкування” з захисниками, захисницями та їхніми родинами. Разом з учасниками курсу ми прийшли до висновку, що початкові кроки в комунікації полягають в індивідуальному підході, уважному слуханні, теплому та дбайливому ставленні до іншого. 

Не пропустіть найсвіжіші новини, корисні поради та цікаві матеріали від нашої команди! 

Приєднуйтесь до соціальних мереж та долучайтеся до спільноти “Мирна школа” – instagram та facebook

Поділіться своєю любов'ю
інститут миру і порозуміння
інститут миру і порозуміння

інститут миру і порозуміння

Статті: 65