Як допомогти дітям, що стали ВПО адаптуватися в шкільному середовищі? 

Поділіться своєю любов'ю

Практичні поради в інтерв’ю з регіональним координатором “Мирної школи”.

Війна внесла свої корективи в життя кожного з нас. Мільйони українців покинули свої домівки, освітні заклади, роботу, власну справу та змушені були переміститися до відносно безпечних регіонів нашої країни. 

Одним із найважливіших складників адаптації є адаптація внутрішньо переміщених дітей до нової школи. Допомогти дитині інтегруватися в новий колектив, включити її в освітній процес, зменшити рівень стресу, не виділяти з-поміж інших учнів як «жертву», мотивувати вчитися – це велика частина роботи представників навчальних закладів. 

Проєкт ІМіП “Мирна школа” працює над формування безпечного мирного середовища у шкільній громаді, шляхом профілактики насильства і булінгу та зниження рівня конфліктності. 

Про те, як вчителям та учням ефективно справлятися з цими викликами, а також як застосовувати інструменти Мирної школи в цьому процесі, ми розпитали у регіональної координаторки проєкту “Мирна школа” Тетяни Давидовської, яка з літа 2022-го року працює з внутрішньо переміщеними дітьми в межах таборів “Світи”.

Інструменти Мирної школи — один зі способів ненасильницької комунікації, який можуть використовувати самі школярі-тінейджери для того, щоб встановити хороші зв’язки, бути зрозумілим собі та зрозуміти, що відбувається з оточуючими. 

Розкажіть загалом про інструменти Мирної школи? Для чого вони потрібні та як їх застосовувати на практиці?

Насамперед інструменти Мирної школи — один зі способів ненасильницької комунікації, який можуть використовувати самі школярі-тінейджери для того, щоб встановити хороші зв’язки, бути зрозумілим собі та зрозуміти, що відбувається з оточуючими. 

Тобто – це потужний інструмент, який дозволяє людині, а особливо людині, яка розвивається і стає на ноги, відчути себе повноцінною та потрібною, а також усвідомити своє місце в просторі й часі. 

Під “інструментами” маються на увазі спеціальні вправи, які використовують вчителі, щоб проводити уроки, презентації, батьківські збори, зустрічі тощо. Ці ж інструменти використовуються і під час дитячих таборів.

Наприклад, вправою Коло ми починаємо і завершуємо кожний день табору. Вона дає певний магічний простір, щоб учасники відчували себе в повній безпеці. Її ефективність полягає в тому, що вона створює це відчуття не лише на час вправи, а загалом допомагає створити відчуття безпечного простору. До слова, за результатами опитуванням учасників саме “Коло” є улюбленою вправою більшості. 

Опишіть детальніше, як відбувається вправа “Коло”, щоб колеги змогли використати її на практиці ? 

Усі сідають у коло. Між учасниками не повинно бути ніяких сторонніх предметів, а також людей — коло має бути всередині ніби “пусте”. Потім воно наповнюється думками учасників, їхніми роздумами та ставленням. 

Перед тим, як розпочати вправу, необхідно назвати усі його правила. Звісно, ми розповідаємо про те, звідки воно взялося: що це дуже давня традиція людства, і що ним користувалися не лише древні цивілізації, але й українські козаки. Це надає колу символічної сили, важливості.  У “Кола” є Хранитель. Зазвичай ним є той, хто веде процес. Також обов’язково є “Мовник” — предмет, що передають по колу. Лише той, хто тримає цей предмет має право говорити. І його не можна переривати. “Мовник” рухається по колу за годинниковою стрілкою. В українській традиції мовником часто є “Братина” — це від слова Братство. 

На коло виноситься до обговорення певне питання або цінність. Наприклад, у таборах ми якраз і починали з кола цінностей. Спочатку діти в межах обговорення визначали цінність, яка для них є найактуальнішою на цей день. А потім, на колі кожен мав право і можливість висловитися про те, як ця цінність проявилася у його житті. Або навести приклади з життя інших людей — як ця цінність допомагає рухатися далі. Якщо дитина в цей момент не має що сказати або охоплена почуттями, емоціями через те, що почула від інших, або просто наразі не готова говорити — вона має право передати “Мовник” наступному. 

Коли “Коло” пройшло, “Мовник” передають на нове. І той, хто не говорив, може висловитися. Також ті, хто хоче щось додати, можуть це зробити. Є різні практики щодо тривалості вправи. Інколи коло тривало три-чотири години й навіть більше. Діти нарешті знайшли простір, де вони можуть бути почутими.

На мою думку, це одна з найсильніших практик, яка заслуговує уваги та подальшого застосування. 

Якщо перейти від інструментів до власне учасників, наскільки учасники табору відрізнялись від аудиторії з якою Ви раніше використовували інструменти “Мирної школи”? Це все-таки були діти, які пережили певні травматичні події. 

Звісно різниця дуже велика. У “Мирній школі” був певний відбір дітей, можна сказати “конкурс”. Це діти, які мали відносну, принаймні видиму, психічну стабільність. Натомість у таборах ми працювали лише з ВПО, а це діти з Маріуполя, Харкова, Херсона, Миколаєва, Запоріжжя. Тобто це діти, які перенесли окупацію. Деякі з них, на жаль, пережили насилля, зокрема сексуальне. 

Дуже складно було проводити й утримувати “Коло” в плані травми, яка могла здетонувати. Треба бути дуже обережним в проходженні “чутливих” моментів, коли, наприклад, розповідь якоїсь дитини може стати резонансною в групі. Це дуже важкі моменти, коли емоційно “накриває” всю групу. Деякі історії були достатньо складні, щоб емоційно витримати для дорослого, вже не говорячи про дітей. Але це дало можливість звільнитися від якихось моментів, проговорити їх. Оскільки в нас в “Колі” діє принцип конфіденційності. Тобто все, що відбувається в колі — лишається в колі. 

У моїй практиці було кілька таких випадків, коли приходили діти, які взагалі “очей не підіймали”, бо пережили насилля. Таких дітей ми запрошували ще на другу, на третю зміну. Тому що 10 днів замало для того, щоб трішки розвантажити їх. До кінця другої – на третю  зміну ці діти вже усміхалися. І це було дуже важливо. Для мене, це був результативний показник колективної роботи. 

Як діти зазвичай реагують на початок цих прав? Чи відразу погоджуються,  приймають і входять в ці правила гри? Чи на це потрібен певний час

Цікаве питання, бо правила діти встановлюють на початку табору. Тобто, це одна з найважливіших відновних практик, коли діти самостійно домовляються і встановлюють ці правила. У групі зазвичай приблизно 15 населених пунктів, тобто діти дуже різні.  А вже ми, як педагоги та психологи, коригуємо роботу спираючись на сформовані правила. Є групи, які самостійно справляються і це також показник зрілості. Насправді це діти, яким 12-15 років, вони вже дорослі, дуже дорослі. Тому з цим не було ніяких складнощів. Самі написали — самі виконали. 

Які це зазвичай правила? Є якісь найпоширеніші, до яких приходять найпершими?

Найперше — це повага. Це таке середньостатистичне правило. Мається на увазі не вживати різних слів нецензурних, підтримувати одне одного у будь-якій ситуації. І дуже поширене правило — ділитись їжею. 

А ці правила зазвичай відрізняються від тих, які встановлюють діти саме в “Мирній школі”?

Практично ні. Діти ж однакові. Єдине, чим відрізняється, — це про їжу точно нічого не говорили й “матерні” слова. Решта — ті самі правила: поважати одне одного, не запізнюватися, не перебивати, тримати секрет тощо. 

А були правила дуже незвичні, які вас здивували, можливо, в якійсь групі? 

Незвичне — це про їжу. Тому, що всі діти, які були в таборі мали особливе ставлення до їжі. Це було проявлено прямо одразу. І було особливе відношення до тих, хто пережив якісь складні історії. Інші дуже і дуже обережно ставилися до таких дітей. Тобто вони намагалися їх не розпитувати, не ставити якихось незручних запитань. Дуже глибока делікатність була присутня. Така доросла делікатність.

Вчителю важливо представити дитину в класі, як таку, яка має певну суперсилу

Ви вже трохи розповідали про індивідуальні зміни після інструментів “Мирної школи” в таборах. Можливо, згадаєте ще якісь приклади таких змін? 

Ще були кейси, власне пов’язані з їжею. У деяких дітей після їжі спостерігалися блювотні рефлекси: такі неврози, психосоматика. Я не знаю, чи це прям булімія, але дуже наближено було.Також майже у кожній групі обов’язково була така дитина, яка не одразу навіть могла приймати їжу. Хоча, вони завжди були постійно голодні, хотіли їсти. Після табору, “Кіл”, розмов та застосування різних практик у двох дітей такі симптоми не спостерігалися. 

Ще хочу звернути увагу на сигнали повітряної тривоги. Коли нас у таборі заставала повітряна тривога, у перші два дні діти просто завмирали: ступор, перелякані очі, затамування дихання тощо. Тоді, ми спускалися в укриття, грали в ігри й руханки, співали. Дихальні практики дітям не дуже імпонували, але подобалися рухливі вправи. На 3-4 день у багатьох уже не спостерігалося попередніх симптомів. Діти були включені в усі ці руханки, в процес, трохи адаптувалися, висловилися, побачили, що в інших теж таке було, інші теж це пережили, а отже, ми разом це проживаємо і будемо жити далі. 

А у вас є ідеї, чому саме дихальні вправи не спрацювали?

Думаю, тому що у дітей немає концентрації, вона практично відсутня. Із-за власне фізіологічних особливостей травми, коли є постійний цей тривожний стан. Вони сконцентровані власне на тривозі, а не на тому, щоб там слухати своє тіло. Тобто немає взаємодії психіки з тілом. 

А були ще якісь вправи, які Ви застосовували і які з ВПО взагалі не працювали? 

Так, була вправа з твердженнями, коли потрібно вибрати якесь одне зі списку і пояснити свій вибір. Діти такого не сприйняли.  

Проте,  дуже добре спрацювало, наприклад, намалювати острів мрії, безпечний острів. Це командна робота. Вони малювали ці безпечні острови, їх заселяли, запроваджували свої правила і “жили” за ними. І між собою теж комунікували за певними правилами. Тобто, це по суті та сама модель “Мирної школи”, яка вже враховує різноманіття. Острови можуть бути різні, мови різні, культура може бути різною, але вони завжди знаходили власне ці точки дотику. Це завдання дуже гарно працювало. 

Поради вчителям, які працюють з дітьми, що стали ВПО

Зважаючи на той досвід, що був у таборах, що б Ви порадили вчителям, які зараз працюють з дітьми ВПО? 

Найперше, на що я б звернула увагу – НЕ давати жорсткого правила виключно української мови. Тому що,  це дає ще додаткове напруження і настороженість для дитини. З 9 змін у Львові, Хмельницькому, Тернополі й Вінниці було тільки дві групи, які в правилах написали “розмовляти українською”. Це для мене є знаком, що для решти дітей важливо все-таки розмовляти материнською мовою. Є таке поняття “материнська мова”. Вона дає відчуття захищеності. 

Я не хочу зараз брати до уваги політичні аспекти, аджем ми говоримо виключно про дітей та про те, щоб вони мали можливість адаптуватися в новому середовищі. 

Якщо встановити правило “не можна розмовляти російською чи вживати російські слова” — це дає додаткове напруження, страх, замкнутість тощо.

Звернула б увагу і на те, що для цих дітей властива дуже швидка втома. У таборах діти не могли тримати концентрацію понад 10 хвилин, ще й втомлювалися дуже швидко. Цей досвід я спостерігала у червні. Тоді діти були з Маріуполя, Бучі, Ірпеня. Ми кожні 30 хв робили перерву, тому що їм було важко продовжувати і була необхідність відпочити чи зробити перекус.

Тому, моя порада – обов’язково щоб був перекус або щоб у класі було місце, де діти можуть взяти щось перекусити, якщо не мають з собою.

На що ще я б звернула увагу — не лізти ні з яким питаннями без дозволу дитини. Ні в якому разі. Якщо дитина не готова — взагалі ні про що не питати. Я зробила один експеримент. У першій групі я взагалі не питала дітей, хто звідки, хоча звісно інформація в мене була. Експеримент полягав у тому, щоб дізнатися, за який час діти самі захочуть сказати, звідки вони. У моєму випадку — це було на 5 день.Тільки через 5 днів, коли діти адаптувалися, поїздили, поробили різні активності, вони захотіли розповісти про те, звідки вони. 

Це, до речі, теж ще одна з практик, можна сказати, відновних — це я так називаю цю практику насправді — коли ми не йдемо без дозволу нікуди

Також вчителю важливо представити дитину в класі, як дитину, яка має певну суперсилу. Цікаво, що діти, які пережили багато, не вбачають у цьому ніякої суперсили. Але дорослі можуть підтримати дитину і подати цей досвід як суперсилу. Це теж одна з вправ, які були у таборі — ми визначали свою суперсилу.

Розкажіть, як відбувається ця вправа? 

Це все має форму гри. Наприклад, діти відповідають на питання “Якби у тебе була чарівна паличка і я мав би суперсилу, то як вона б виглядала?” А потім, як варіант, об’єднуються в команди й малюють збірну суперсилу своєї команди. Наприклад, йог у жовто-блакитному, що сидить у позі лотоса, чи супермен — теж жовто-блакитний, або людина, що може бути невидимою. 

До речі, дуже багато дітей хотіли бути невидимими, переміщатися в просторі й часі та все відновлювати. 

Я дивлюся, на що діти реагують, і підбираю форму. Але основна ідея — в тому, щоб власне проявити чи хоча б назвати цю суперсилу, помріяти, якою вона може бути. А потім порівняти: а що ж є в мене, як воно виглядає, а як би воно могло бути або як хочеться, щоб воно було. Щоб трошки розвинути уяву та оцей простір розкачати. І щоб створити опору. 

Якщо ми починаємо з суперсили “переміщатись кудись” — просто десь там взяти переміститись в Африку — потім ми переміщаємося з Харкова до Львова, наприклад, дуже швидко. Щоб подивитися, що там в Харкові, і назад у Львів вернутися. Насправді такі речі мають терапевтичну силу, яка дає можливість дитині створити основу, фундамент внутрішньої стабільності, сили, а головне — безпечного місця.

До речі, я ще порадила використати вправу, де діти матимуть змогу намалювали, зобразили безпечне місце або острів. Щоб усі взяли участь у цьому малюнку на великому ватмані. Далі повісити його у класі, якщо навчання очне. Або щоб кожен сфотографував його на телефон, щоб мати при собі. Щоб воно періодично було перед очима. Це допоможе дитині почуватися більш безпечно в освітньому середовищі. 

Можливо ви б хотіли про ще щось розказати, що буде корисне вчителям?

Діти завдяки практикам “Мирної школи” знаходили порозуміння зі своїми батьками. Ми говорили про потреби та цінності, а потім батьки у відгуках нам казали: “…Моя дитина запитує: “Мама, що ти хочеш від мене в результаті? Що ти хочеш цим сказати?” А я сама задумалась, а що ж я хочу?” Тобто ці вправи мають такий результат, який впливає і на батьків. Діти змушують їх замислитися, яка насправді потреба була в цей момент та що варто зробити в майбутньому

У нас було кілька складних випадків стосунків дітей з батьками. Проте, після табору вони разом обіймаючись розглядали малюнки.

Ще я порадила вчителя більше обіймати цих дітей і робити з ними більше тактильних вправ. Звісно, лише якщо дитина дозволяє. Але в нас одне з правил, до речі, було — це саме обійми. Вони були зранку, вдень і ввечері. І діти зауважували, що такий підхдід наснажував та давав силу. 

Поділіться своєю любов'ю
інститут миру і порозуміння
інститут миру і порозуміння

інститут миру і порозуміння

Статті: 63